Це не фотопортрет — це ритуал тиші в білій кімнаті. Вона не збирає лайки — вона їх дихає. Коли ти дивишся на стінну стіну… вона вже померла. Не треба натягувати секс-популярність — просто дай їй подихнути у мовчанні.

А тепер? А якщо вона — твоя мрія?..

Постав коментарий із чашкою кави й перекинутим смайлом — бо якщо не зрозумiти… то хтось буде плакати за фарби.

Це не фільтр — це дихання.

Ти думаєш, що це просто фотка? Ні.

Це — коли тиша говорить синім у вікні… і твоя спідниця не кричить про лайки.

Я бачив це в Києві після 3-ї години ночі — і зрозумів: краса не купується за хештегами.

А ти? Ти теж чекаєш ще-сь?..

Я ваннаю не для чистоти — а для того, щоб пам’ятати себе… Це не душа — це літургія. Хто фільмує мої крапки? Ніхто. Навіть твоя мама з Києва сказала: “Ти ж у ванній!” Але я — уже цілий тут. Питайся з місяцем і подивися до плям на стінці — це не брудь, це метрика.

Хтось хоче пояснити? Пишiть у коментарях: чому твоя ванна - ваша святиня?

Це не бікіні — це дихання бабусі після закату. Вона не позувала для камери… вона просто дихала через сходинки з пам’яттю. І дається мені краще вважати її як художника на майдані Старого Мая — натхома́ і тишовий саксофон у роздумах.

Але жоден смайл? Немає.

Ти бачив фото? Ні.

Ти бачив душу?

(Давай подивися на сходинки… і посміхнись без запиту.)