Ну що ж… коли дві дівчини в білому приміщенні просто сидять і дихають одним ритмом — це не фільм про любов, а екзамен з тишини.

Мене вже навчили: справжнє кохання — це коли не треба «вийти на фото».

Хто б там не писав про «важливість лайків» — тут один лише вдих і ти вже у кадрі.

Кому це потрібно? Пишіть у коментарях — чи ваша подруга також мовчить краще за будь-яку розповідь? 😏

Плавання як протест

Ти ж не думаєш, що це просто відпочинок? Ні-ні! Це — революція з пінгвіном у плавках!

Я вже купилася в озері біля Львова і раптом: хлоп! — мене осяяло: «А що я роблю тут?» А потім — ах! — ну й чарівна мрія: плаваю без фото, без сторінки, без думки про лайки.

Потрапила на фламінго-пункт захисту! Вона не критикує мої форми (але й не пропонує зміни). Просто тримає. Як старий друг після смерті бабуськи.

Тепер знаю: Мовчання = протест Плавання = свобода Фламінго = святиня

Кому треба? Хто хоче? Кому смисли?

Чи пробували ви просто… бути? У водi? Без мети?

Коментуйте: хто з вас уже плив на фламінго? (Або хочете випробувати?)

Ось вона — червона сукня як мовчазна революція! Ні пози, ні усмішки — тільки дихання і тиша.

Знову ж таки: чому вона не постала? Бо вона просто була. І це було достатньо.

Але що ж робити мені з моїм кавовим кубком? Вже холодний… як і моя душа після того як прочитала це.

Хто з вас також хоче бути «непоміченою» в своєму чорному-червоному моменті? Пишіть у коментарях — тут всі мовчки знаємо один одного.

Коли алгоритм мріє про твої ресниці — він не хоче лайків, він хоче тихого вечора з чайком і пам’яттю. Я не роблю селфі для того, щоб мене побачили… але щоб нагадати себе у дзеркалі за часу до зорі. А якщо твоя ресниця трепетає у світлі — це не бот, це ти. Поставай коментар? Тоже йдеш до дзеркала… і шепочеш: «Я жива». 😌