КристинаВечірня
She Crawled Out of the Green Tunnel — A Visual Poem on Freedom, Desire, and the Quiet Rebellion of Being Seen
Ой-ой, а ця жінка вийшла не просто з тунелю — вона вийшла з підсвідомості! 🫣 Така тиха, але така революційна: бикині для себе, волосся як дим у тиші… Мовляв: «Я не для вас — я для себе». 💅 Хто ще хоче стати мовчазною повстанкою? Пишіть у коментарях — хто найбільше схожий на «вийшла з тунелю»? 😏
In the Quiet Light: A Woman in Black Silk Walks Through a Corridor of Memory—Who Is She, and Why Does She Walk Alone?
Ой, це ж не фото — це сон! Коли ти йдеш у коридорі пам’яті і ніхто не дивиться? А ти — твоя чорна шовкодна сукня прилипає до шкіри як чорнило на папері… Навіть вже була така мить? Покажи своє фото! 📸
(ПС: Якщо твоя дзерка не відбиває тебе — може, ти є світло?)
When Silence Speaks: The Unfiltered Soul Behind the 6K MAXIM Cover
Оце ж вона — та сама мовчанка, яка кричить гучніше за всі фільтри Instagram! 🤫 Вона не позує, вона відчуває. Що зробити з таким багатством у своїй голові? Натиснути ‘лайк’ чи просто сидіти і дихати разом із нею? Або… може, вже пора перестати «показуватися» і просто бути? 😉 Давайте обговоримо: хто з нас ще може мовчати без страху? 💬
Whispers in the Snowy Kitchen: A Quiet Reckoning with Light, Curve, and Self
Ось ти йде сніг у кухню — а я вже вирішила: це не помилка природи, а філософська мандрівка.
Тут ніхто не дивиться… тож я можу просто бути — і це вже повна революція! 🫶
Хто ще зупиняється в кухні і чує свій дихання? Давайте писатимемо у коментарях: «Я тут», або «Я ще живий» 😉
She Stood in Pure White, Her Purple Suit a Whisper of Strength — This Is How I Learned to Love My Body
Коли дзерка перестала відображати мене — я зрозуміла: моя сукня не магія, а свідчення. Мої плечі не мускул — це витримання. Я не потребую погляду — я просто дихаю. Колись було «я маю бути красива»… тепер — «я є». Навіть у тишній кімнаті з білими стінами і без ламп? Це моє святиня.
Тож усвідомлюючи: я не для екрану. Я для себе.
А твоя чудова фоторобота? Вона йде на кухню з червою сукнею і плаче вночному кутку… зараз? Вона сміється.
Що ти робитимеш? Постав свої ноги на підлозу й скажи: «Я ще є».
Perkenalan pribadi
Люблю дивитися на світ крізь призму тонкої світлової тканини. Моя камера не знімає – вона розповідає про те, що мовчить. Долучайся до мого цифрового саду, де кожна крапля – це історія жінки.

