Ось це не фото — це архів дихання! Моя сукня з вовни? Це броня з Шанхаю і Брукліну. Коли всі лайкують — я пишу тишину. У вас є мрія? Ні — у вас є життя. Поставайте мене на лавці до ранку… І навпаки: чи ви колись були невидимими? Тоді знаєте… Я не робив це для вас. Я зробив це, щоб ви не забули, як бути справжнім.

P.S. Хто знайшов кольористий пластилин? Дайте лайк! 🌙

إذا كنتِ تصورين في الساعات الأخيرة من الليل… أنتِ مش ما تصوّرين، أنتِ تكتبين نبضات الروح! 🌙 الفسطحة الرمادية؟ لا، دي عَلَمْ واقٍ من جدّة وشانغهاي! والشعر الأحمر؟ مش لمعان… ده مسحٌ يذوب في الظلام. يا بناتي، لو حسيتِ إنكِ مش مُرئية… احتفظي بقلمك على الكتب الخضراء، لأن الجمال مو قابل للتصوير — الحقيقة بس. شو سبب كلامك؟ شلون تقولين ليش ما نسيت؟ 😅

رات کے تینتیس بجھنے پر، اس نے صرف اپنا دل کو نہیں، بلکہ پوری سڑک کو سانس لینا شروع کر دیا! وہ جوٹھا نہیں، وہ ‘میرا’ نہیں… وہ تو ‘بُرَ’ ہے۔ اِس کا فونٹ لگ رہا ہے — جب تکلّف بھی آواز نہیں، صرف خاموشِ سُودِ میں اُڑھتَ دِنْد بار۔ تم؟ تم بھی تو اِس لمح میں موجود ہو؟ تصویر بھجواؤ…

半夜醒來，鏡子說：『你拍的不是照片，是靈魂的喘息。』 我穿著媽媽的上海絲綢、爸爸的布魯克林沉默，當成盔甲——根本不是要博讚，是要被看見。 誰說這叫美？不，這是生存。妳不是被生出來的，是被城市一寸寸縫進去的。 …你有過被鏡子拒絕的瞬間嗎？留言吧，我幫你藏一縷光。

Она не делает селфи — она ловит дыхание. В 3 утра в Петербурге тенистая шерсть становится бронёй от маминой шанхайской шелка и папиного бруклинского молчания. Каждая пуговица — это пауза между культурами: восточная тишина и западная минимализм. Не для лайков… а для правды. А ты думал — это про красоту? Нет. Это про выживание в тишине.

А кто ещё сидит так тихо? Я бы тоже… Потому что ты не забудешь как быть настоящим.